Луксор постав на кістках Фів, столиці Єгипту в зеніті Нового царства, і місто досі береже давню логіку Нілу: живі — на східному березі сходу сонця, померлі — на західному березі заходу. Його часто називають найбільшим у світі музеєм просто неба, і з цим важко сперечатися, коли одне-єдине місто вміщає Карнак, Долину царів і храм Хатшепсут за кілька кілометрів одне від одного.

На східному березі Карнак — найбільший релігійний комплекс, який будь-коли зводили, його Великий гіпостильний зал — скам'янілий ліс зі 134 колосальних піщаникових колон, — а храм Луксора тримає на собі сучасне місто, запаморочливо гарний, коли його залито світлом прожекторів. Колись ці два храми поєднувала Алея сфінксів — процесійна дорога завдовжки 2,7 кілометра, урочисто відкрита знову 2021 року, а тепер головна прогулянка міста. Перейдіть на західний берег — і регістр змінюється з храму на гробницю: 63 фараони, серед них Тутанхамон, спочивають у яскраво розписаних, висічених у скелі покоях Долини царів, тоді як колонадні тераси Хатшепсут здіймаються просто зі скель у Дейр-ель-Бахарі, а колоси Мемнона стоять на чатах при підході.

Найбільш знакове луксорське враження ширяє над усім цим: повітряна куля на світанку, що дрейфує над фіванським некрополем, поки перше світло запалює храми, річку й зелену смужку долини внизу. По тому місто сповільнюється до нільського ритму — фелюка до Бананового острова, таджин у відреставрованому міському будинку 1930-х, захід сонця на корнішу, де колись Говард Картер сповістив про відкриття століття.