Мало які місця в Єгипті відчуваються такими віддаленими чи такими неймовірними, як Абу-Сімбел. Ви приїздите на самий край країни, де пустеля збігає до синього обширу озера Насер, а Судан лежить просто за обрієм. Масштаб амбіції тут вражає двічі: спершу те, що Рамсес II наказав висікти колоси такого розміру просто в нубійській скелі понад три тисячі років тому, а тоді знову те, що в 1960-х інженери розпиляли цілий монумент на блоки й підняли його, частина за пронумерованою частиною, на вищу землю над водами, що здіймалися від нової греблі. Дві ці історії разом — геній цього місця.

Великий храм заявляє про себе чотирма сидячими колосами Рамсеса, кожен височіє над входом, дивлячись через озеро зі спокоєм богів. Пройдіть поміж ними в скелю — і гора поглинає вас: зал, обставлений колонними статуями, стіни, висічені битвами фараона, і далеко всередині — святилище, де четверо божеств сидять у темряві. Двічі на рік, близько 22 лютого й 22 жовтня, досвітнє сонце пронизує всю довжину храму, щоб освітити їх. Поряд стоїть менший храм Нефертарі, присвячений Хатхор, де хоч раз цариця висічена такою ж високою, як її цар.

Більшість відвідувачів прибувають, бачать храми й їдуть за пару годин, і це шкода, бо Абу-Сімбел винагороджує тих, хто зволікає. Лишіться на вечірню світломузичну виставу, коли фасади стають екраном для давньої історії, розказаної кольором і голосом. А ще краще — проведіть ніч: невелике нубійське село має свій лагідний ритм, а в Eskaleh, саманному екологічному лоджі на березі озера, ви можете їсти нубійську їжу й дивитися, як світло змінюється над водою. Деякі мандрівники дістаються храмів круїзом по озеру Насер, ковзаючи з води, коли колоси здіймаються попереду.