Дендера — одне з тих місць, що змушують тебе бути вдячним за все, що з ним не сталося. Притулена в закруті Нілу біля Кени, на північ від Луксора, великий храм Хатхор пережив століття на диво цілим, а терпляче сучасне очищення зробило решту — знявши кіптяву віків, щоб відкрити колір, якого ніхто не бачив дві тисячі років. Хатхор була богинею кохання, музики, радості й материнства, і її святилище має під стать теплоту. Там, де багато храмів вражають своєю суворістю, Дендера засліплює; це місце, що винагороджує погляд угору.

Усередині великого гіпостильного залу масивні колони здіймаються до капітелей, висічених спокійним, з коров'ячими вухами обличчям Хатхор з кожного боку, а над головою стеля розгортається відновленими смугами глибокого синього й золота — грифи, фігури зодіаку, богиня Нут, що ковтає й народжує сонце. На одній зі стель — уславлений Дендерський зодіак, кругла мапа давнього неба; оригінал виламали й вивезли до Лувру, а вірна копія тепер заповнює його місце. Спустіться у вузькі крипти, підніміться до дахових капел, де звершувалися новорічні обряди, і знайдіть римський маммісі та тихе зелене священне озеро надворі.

Оскільки Дендера лежить трохи осторонь звичного луксорського маршруту, вона ніколи не відчувається такою людною, як гробниці західного берега, і там є простір, щоб блукати. Більшість приїздить піврозвійною поїздкою з Луксора й має дахові капели майже лише для себе, споглядаючи поля й пальми за огорожевою стіною. Це храм, який варто оглядати повільно: уся радість у деталі — у збереженому обличчі, у раптовому спалаху первісної фарби, у тому, як ранкове світло косо пронизує зал, а розписана стеля, на мить, наче знову оживає.