Сіва живе за своїм власним часом. Затиснений біля лівійського кордону на крайньому західному краю єгипетської пустелі, цей оазис лежав так далеко поза досяжністю Каїра, що до появи асфальтованої дороги у 1980-х сюди дісталися здебільшого верблюдом — і ця ізоляція дається взнаки в найкращий спосіб. Тут люди першою говорять мовою сіві, берберським наріччям, а не арабською; жінки тчуть весільне срібло й вишивку за візерунками, давнішими за саму державу; а ціла зелена улоговина фінікових пальм і оливкових гаїв пливе в морі піску, оточена солоними озерами, що виблискують, мов розлита ртуть, під сонцем.

Оазис носить свою історію в саманній цеглі. Фортеця Шалі здіймається в центрі містечка — лабіринт XIII століття з кершефу (суміші солі й глини), що трохи тане з кожним рідкісним дощем і досі скидається на замок з піску, покинутий велетнями. Ген в Агурмі стоїть храм Оракула Амона, де 331 року до н. е. Александр Македонський прийшов, щоб його проголосили сином бога; ви можете піднятися до нього задля того самого далекого огляду, що мав він. Поряд висічені в скелі гробниці Гебель-аль-Мавта — Гори мертвих — бережуть свої розписані стелі, а живлений джерелом водойм, відомий як Купіль Клеопатри, досі вирує прохолодою й чистотою.

Вечори належать воді й тиші. Місцеві мешканці й мандрівники дрейфують до острова Фатнас, обрамленої пальмами коси на солоному озері, щоб дивитися, як сонце тоне, а поверхня стає рожевою й золотою. Вечеря може означати повільно тушковане ягня з фініками в Abdu, незмінному закладі вже десятиліттями, або тихіший стіл у Albabenshal, втиснений у стіни старої фортеці. Затримайтеся надовго — і цей ритм залазить під шкіру: заклик до молитви над пальмами, віслючі візки, гіперсолоні озера, де ви погойдуєтеся, наче корок, і певність, що там, за освітленою лампами саманною Adrère Amellal, Велике Піщане море тягнеться ще на сотні порожніх миль.