Фарафра — найтихіший куток Західної пустелі, і вона носить цю самотність гордо. Найменший і найвіддаленіший з головних оазисів, це насправді одне-єдине бедуїнське поселення — Каср-ель-Фарафра — з низьких саманних будинків, пальмових садів і теплих джерел, оточене лише піском у кожному напрямку. Тут небагато пам'яток, які можна позначити галочкою, і саме в цьому вся суть: люди приїздять у Фарафру, щоб розслабитися, пити м'ятний чай із гостинними місцевими й сидіти на самому краю одного з найдивніших краєвидів на землі.

Бо велика принада Фарафри лежить просто за дверима. Північні рубежі національного парку Біла пустеля починаються за коротку поїздку звідси, крейдяне плато, розмите у видіння блідих скульптур, що загоряються на заході сонця й сяють під місяцем. Дорогою стоїть Кришталева гора, чиї кварцові жили виблискують на сонці, а дюни Великих піщаних дюн котяться до обрію. У містечку ексцентричний Музей Бадра — єдина культурна зупинка: саманна галерея картин і народної скульптури місцевого художника-самоука, що схоплює життя оазису краще за будь-який путівник.

Фактура Фарафри лагідна й повільна. Зануртеся в паруючу сірчану воду Бір-Сітта, поки пустеля холоне, поблукайте пальмовими садами, де джерела тримають усе неймовірно зеленим, і дозвольте бедуїнському ритму місця взяти гору. Класична розкіш — це ночівельне сафарі в Білу пустелю звідси: табір серед крейдяних веж, вогонь під колосальним небом і тиша така цілковита, що чути, як зсувається пісок. Давній лодж Badawiya робить привітну базу перед дюнами й після них.