Ель-Файюм — це найлегша втеча з Каїра, що все ж відчувається іншою країною. Ледь за 90 хвилин на південний захід від столиці, це не справжній оазис, а величезна природна западина, напоєна каналом, відведеним від Нілу, — зелена чаша цукрової тростини, садів і озер в облямівці очерету, занурена в пустелю. Контраст робить усю справу: щойно ви на курному шосе, а за мить — серед водяних коліс і пташиного життя, з бурими скелями Сахари, що здіймаються по краях орних земель, і світлом, що м'якне над водою.

Краєвид ховає одні з найдивніших скарбів Єгипту. За годину їзди через пісок лежить Ваді-ель-Хітан, Долина китів — об'єкт ЮНЕСКО, де скам'янілі скелети первісних китів лежать напіввідкриті в пустельному дні, доводячи, що цей океан дюн колись був буквальним океаном. Ближче двійчасті каскади водоспадів Ваді-ель-Райян спадають між двома пустельними озерами, а греко-римські руїни Караніса стоять на чатах у Ком-Аушимі. Та ще є село Туніс на березі озера Карун — селище на схилі, що перевинайшло себе як колонію гончарів і художників, чиї майстерні відчинені для кожного, хто завітає.

Утіхи тут повільні й первозданні. Проведіть ніч у саманному агролоджі серед полів чи в одному з невеликих готелів села Туніс, як-от Zad El Mosafer чи Lazib Inn, і день завершується вечерями, запеченими в глині, і цілковитою тишею. Ген біля Чарівного озера дюни обриваються просто до води, і місцева розвага — кататися на сендборді вниз до купання, а потім зволікати заради заходу сонця, що запалює всю улоговину. Орнітологи приїздять заради фламінго й перелітних зграй на озері Карун; усі їдуть звідси з повільнішим пульсом і, зазвичай, із горщиком чи двома.