Порт-Саїд народився з Суецького каналу й ніколи цього не забував. Заснований у 1850-х як середземноморські ворота до великого водного шляху, він виріс у космополітичний вільний порт, через який проходили судна й моряки з усіх океанів, — і ця морська певність досі його визначає. Лінія обрію — це парад елегантних колоніальних будівель із глибокими дерев'яними балконами й зеленобанними силуетами, що фронтують набережну, де навіть тепер контейнеровози й танкери ковзають повз урочистою процесією дорогою до каналу й від нього. Це місто, що відчувається вічно на краю чогось, завмерле між морем і рештою світу.

Водний шлях — це видовище, і місто влаштоване так, щоб за ним спостерігати. Велична будівля Адміністрації Суецького каналу, увінчана своєю трійцею зелених бань, головує над входом у канал, наче світський собор. Уздовж набережної тягнеться корніш, де ціле містечко прогулюється, щоб спостерігати за судноплавством, а від його причалу маленький пором до Порт-Фуада снує через канал — безкоштовна, двохвилинна переправа, що технічно переносить вас з Африки в Азію й назад. Постамент Лессепса нагадує про французького інженера каналу, тоді як Військовий музей Порт-Саїда й мальовничі вулиці колоніального кварталу заповнюють решту історії.

Порт-Саїд носить свою тотожність вільного порту легко й із задоволенням. Шопінг у зоні безмитної торгівлі — давній місцевий спорт, а вулиці центру навколо орієнтирів на кшталт El Borg і Gianola гудуть кав'ярнями й старими кондитерськими. Морепродукти — головний продукт: рибний ринок постачає ресторани вздовж набережної, а вечеря означає те, що прибуло того дня, смажене на грилі чи у фритюрі. Увечері балконні фасади світяться, родини прогулюються корнішем, а вогні суден, що проходять, дрейфують темною водою. Попри всю свою промислову мету, це розслаблене, просолене морем місто, що щасливо живе ритмом моря.