Десятиліттями назва Ель-Аламейн означала одне: пустельну битву, що переламала хід Другої світової війни в Північній Африці. Сьогодні те саме узбережжя несе вражаючу подвійну тотожність. На захід від Александрії Середземне море спадає смугами бірюзи й молочного нефриту, такими яскравими, що видаються відретушованими, і вздовж тієї води Єгипет наворожив сяйливий літній майданчик розваг — смугу, яку місцеві просто звуть Сахель. Скорботні воєнні цвинтарі й виблискуючі нові марини тепер ділять одну берегову лінію, і цей контраст, замість дисонансу, надає цьому місцю його своєрідної ваги й гламуру водночас.

Зведення рахунків з історією приходить першим. Британський військовий цвинтар Співдружності в Ель-Аламейні — це емоційний центр: ряд за рядом блідих надгробків людям дюжини націй, бездоганних на тлі пустелі. Поряд Військовий музей Ель-Аламейна викладає кампанію з танками й польовими гарматами, тоді як височенний Німецький воєнний меморіал похмуро височіє на узвишші, наче піщаникова фортеця. Тоді настрій змінюється: їдьте далі до Сіді-Абдель-Рахмана, де відкривається бездоганна бірюзова затока, і до білих веж Нового міста Аламейн та обставленої яхтами марини Marassi, вилизаного обличчя нової Рив'єри.

Поза сезоном, навесні чи на початку осені, курортний натовп рідшає, і узбережжя відкриває повільнішу втіху. Пройдіть порожнім піском у Сіді-Абдель-Рахмані в м'якому вечірньому світлі, коли вода прохолоднішає до лавандового, а єдиний звук — це вітер із дюн, що поглинули цілу армію. Єгиптяни приїздять сюди купатися й зволікати за довгими обідами зі смаженої риби, а кав'ярні нового міста світяться допізна. Це дивне, зворушливе поєднання — краєвид пам'яті, що навчився, лагідно, знову прославляти живих.