Мерса-Матрух існує заради літа й ледь приховує це. На кілька теплих місяців бедуїнське містечко на крайньому північно-західному узбережжі Єгипту наповнюється родинами, що ганяються за його великим скарбом — низкою захищених бухт, де Середземне море стає неймовірно молочно-нефритовим над піском кольору кістки. Поза сезоном курорти зачиняються, а вітер свистить порожніми вуличками, але в липні корніш гуде до півночі, пляжі — мозаїка парасоль, а ціле місто беззастережно віддається сонцю, солі й морепродуктам. Воно непретензійне, трохи грубувате по краях і улюблене саме за це.

Узбережжя — це принада, а його окраса — пляж Аґіба («аґіба» означає «диво»), крихітна бухта в обрамленні охристих скель, дістатися до якої можна крутою стежкою до води майже неймовірної прозорості. На захід уздовж того ж берега лежать Пляж Клеопатри з його скельними ваннами й висіченими в солі арками та овіяний легендами Пляж Роммеля, під печерою, яку, кажуть, Пустельний Лис використовував як штаб і яка тепер вміщає невеликий музей його імені. Заради глянцевішого комфорту затока Almaza нанизує курорти вищого класу вздовж спокійнішої лагуни. А в містечку пляж Ель-Обаєд і довгий корніш тішать натовп.

Вечори — це де Матрух показує свій справжній характер. Коли спека спадає, родини висипають на корніш, діти ганяють по мілководдю, а від набережної долинає запах вугілля. Рибний ринок задає ритм вечері — ви обираєте свій улов і смажите його, — а заклади старої школи на кшталт Panayoti подають його просто, з хлібом, салатом і лимоном. Нічного життя коктейльно-барного штибу тут обмаль; утіха повільніша й общинніша — містечко, що вечеряє просто неба під зорями, перш ніж короткий сезон обернеться й узбережжя знову затихне.