Нувейба — це Синай у його найнеквапнішому вияві: довга, розпорошена низка пальмово-затінених бедуїнських таборів, нанизаних уздовж затоки Акаба, де пустельні гори падають майже просто в разюче синє море. Тут немає справжнього містечка, про яке варто говорити, немає поспіху й мало шуму; люди приїздять сюди саме для того, щоб сповільнитися. Удень світло люте, а вода спокійна; на смерканні гори за пляжем сяють глибоким рожевим, а через вузьку затоку узбережжя Саудівської Аравії стає золотим, а потім фіалковим. Це таке місце, де запланована ночівля легко розтягується на тиждень.

Утіхи прості й сформовані краєвидом. Пляж Тарабін, просто на півночі, — найжвавіша смуга, його хатини й кав'ярні висипають на пісок. Далі вздовж табори в Рас-Шайтан тихіші, збудовані для гамаків, купання й нічогонеробства. Углиб суходолу повнопривідник і коротка прогулянка приведуть вас до Кольорового каньйону, вузької ущелини з піщаникових стін, посмугованих охрою, іржею й фіалковим, тоді як лагідніший Ваді-ель-Вешваші пропонує піврозвій похід через пальми й скелі. А на узбережжі домашні рифи обриваються просто біля берега — легкий снорклінг просто з пляжу.

Після темряви життя збирається навколо вогню. У таборах на кшталт Habiba Beach Lodge і хатин Рас-Шайтан бедуїнські господарі смажать денний улов і подають його під небом, густим від зір, а єдині звуки — це плескіт затоки й потріскування плавнику. У цьому місці є й практична магія: з порту Нувейба пором переправляється до Акаби в Йорданії, ставлячи Петру в межах досяжності довшої подорожі. Та більшість мандрівників відкривають, що найбільша розкіш — це просто лишатися на місці, босоніж, не маючи де-небудь конкретно бути.